КУ "Гайворонський центр професійного розвитку педагогічних працівників"

Методичні рекомендації педагогам щодо роботи з "важкими" підлітками

                                                                                О.В.Куца

Гайворон

2017

Відділ освіти Гайворонської районної державної адміністрації

Методичний кабінет

Друкується за рішенням методичної ради методичного кабінету відділу освіти Гайворонської районної державної адміністрації

(протокол від 20 лютого 2017 року № 3)

Гайворон

2017

Проблема виховання завжди була у фокусі уваги суспільства. Виховання спочатку було сферою родинною, потім було поділено зі школою та садком. Уваги заслуговують і заклади спеціального навчання окремо для дівчат і хлопців. Та у всі часи існували важкі діти, які не піддавались виховному впливу. У зв’язку з цим було вибрано мету статті: аналіз особливості класифікації важковиховуваних учнів. Аналіз досліджень і публікацій. Проблема важковиховуваних учнів дістала широке висвітлення у психолого-педагогічній літературі. У дослідженні проблеми важковиховуваності учнів суттєву роль відіграловивчення праць вітчизняних психологів і педагогів, присвячених методологічним і загальнотеоретичним основам розвитку, формування і соціалізації особистості в дитячому віці.

"Важковиховувані”"- це такі категорії дітей, у яких під впливом несприятливих соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних чинників відбуваються порушення моральних ставлень до навчання, норм поведінки, зниження або втрата почуття відповідальності за власні вчинки. Деякі вчителі й батьки схильні пояснювати явище важковиховуваності як прояв специфічних особливостей віку. Як ми знаємо з вікової психології, девіантна поведінка частіше за все проявляється в підлітковому віці, а її основи закладаються в молодшому шкільному віці і мають характер важковиховуваності.

Однак наукові дослідження переконливо свідчать, що далеко не всі діти, які порушують норми поведінки, є важковиховуваними: безвідповідальне ставлення до навчання, пропуски уроків, неприйняття школи взагалі далеко не завжди пов’язані з важковиховуваністю, ступінь якої також не в кожному випадку визначається кількістю порушень норм поведінки та їх інтенсивністю.

Значна частина важковиховуваних дітей стає в майбутньому на шлях скоєння правопорушень і злочинів. Щоб запобігти цьому, необхідно, своєчасно виявити дітей з найпершими симптомами неблагополуччя в моральному розвитку й поведінці та вжити своєчасних заходів щодо соціальної деформації особистості якщо вчасно не діагностувати порушення поведінки і не вжити адекватних реабілітаційно-педагогічних засобів впливу, відхилення у подальшому розвитку особистості набувають стійкості, поглиблюються, перетворюються на риси характеру. Соціальна педагогіка покликана допомогти важковиховуваним дітям відновити тимчасово порушені здібності до нормальної поведінки шляхом цілісної організації їх життєдіяльності та за умови комплексного підходу.

        

Поради щодо встановлення довіри між проблемним підлітком і

класним керівником

 

1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і не показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблема) тимчасові і швидко пройдуть Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.

4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком.Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь!

5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

7. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.

Рекомендації педагогам щодо спілкування з дітьми схильними до правопорушень

1. Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками.

2. Терпляче і наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки.

3. Намагайтесь переконувати і відкривати "важким" підліткам гідні та цікаві життєві перспективи.

4. Постійним повчанням не закріплюйте у підлітків, схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх учинків.

5. Не перешкоджайте їхній участі у звичайних молодіжних об’єднаннях.

6. Уникайте надто наполегливо і безцеремонно втягувати таких підлітків в суспільні справи колективу учнів.

7. Сприяйте організації педагогами та батьками спільних масових заходів, що з’єднують підлітків з різною поведінкою, світосприйняттям, успішністю.

8. Втягуйте "важких" підлітків в суспільно корисні трудові справи, використовуючи притаманну їм завзятість в досягненні поставленої мети, прагнення до першості, частково усвідомлене почуття їхньої соціальної неповноцінності.

9. По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті, змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення.

10. Виховуйте у таких підлітків вміння не тільки підкорятися, а й командувати, не принижуючи та не уражуючи інтереси однолітків.

Рекомендації вчителям із забезпечення засобів впливу на підлітка щодо поліпшення його поведінки.

1. Пошук і знаходження шляхів підвищення мотивації до навчання у слабких учнів:

·       винагорода дітей за досить незначний прогрес під час навчальної

діяльності, а не за досконалість в ній;

·       активне заохочення в творчій діяльності, в спорті, в різних шкільних

заходах тощо.

2. Виховання теплих почуттів до школи у слабких учнів:

·       дозволяти дітям брати участь у найважливіших справах школи,

наділивши їх певною часткою відповідальності.

3. Не присвоювати дітям ніяких ярликів, спиратися на заохочення, підтримку, а не на покарання:

·       не бажано розділяти учнів (шляхом оголошень оцінок чи розподілу по

групах), бо діти позбавляються необхідної мотивації;

·       корисно знаходити сильні сторони слабких учнів і хвалити їх за те, що їм

вдається.

4. В роботу школи включати більше елементів, що задовольняють соціальні інтереси підлітків:

·       розширювати позашкільні форми діяльності підлітків;

·       залучати їх до організації такої діяльності;

·       прикладом, шляхом бесід виховувати у підлітків усвідомлення, прийняття

шкільних цінностей та норм.

Рекомендації учасникам педагогічного процесу щодо підвищення самооцінки у "важких"  підлітків

1. Намагайтеся створити добрі стосунки у спілкуванні з підлітком, бо їх відсутність – це причина виникнення тривожності у дитини.

2. Поважайте індивідуалізм підлітка, бо його зневага веде до появи самотності дитини.

3. Стверджуйте загальнолюдські цінності – це стане на допомогу під час появи у підлітка думок про самотність або втрати друга (друзів).

4. Частіше нагадуйте "важким" підліткам про їхні позитивні якості – це допоможе уникнути в їхній свідомості закріплення негативних оцінок щодо них самих та формування низької самооцінки.

5. Навчайте підлітка поважати свою гідність, розуміти свої вчинки, виховувати самоповагу, позитивне ставлення, розуміння, терплячість до оточуючих, їхніх оцінок щодо самого підлітка.

6. Сприяйте розвитку процесу самореалізації – активній праці самого підлітка щодо розвитку своєї особистості.

7. Створюйте умови щодо формування у підлітків інтересу до того, якими вони стануть у майбутньому – це могутній фактор саморозвитку "важкого" учня.

8. Допомагайте "важким" підліткам знайти свої життєві цілі – це зможе усунути багато проблем під час їхнього виховання.

Правила роботи з агресивними дітьми:

1. Бути уважним до потреб дитини.

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.

4. Покарання не повинні принижувати дитину.

5. Навчати прийнятних способів вираження гніву.

6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації.

7. Розвивати здатність до емпатії.

8. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

9. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.

10. Учити брати відповідальність на себе.

Прийоми, які можна використовувати під час роботи з агресивними дітьми

1. Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослого важливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні дії або (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх.

2. Якщо агресія є виявом садомазохістських схильностей, психолог має працювати спільно з психотерапевтом і психіатром.

3. Якщо агресія є виявом гніву, можливе використання різноманітних стратегій впливу:

·       навчати дітей контролювати свої емоції і способи регулювання

негативних почуттів без шкоди для оточення (цю стратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчити змінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів-замінників, позбуватися внутрішнього напруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії;

·       розвивати в дитини вміння знижувати рівень емоційного напруження

через фізичну релаксацію.

Методи керування пасивно-агресивною поведінкою учнів

1. Зрозуміти, що пасивно-агресивна дитина може викликати в педагога у відповідь негативні почуття і неконструктивну поведінку.

2. Зрозуміти, що мета пасивно-агресивної дитини — вивести вчителя з рівноваги, домогтися, щоб він втратив контроль над собою.

3. Зрозуміти, що всі пасивно-агресивні тактики — це неприйнятні способи вираження гніву та злості.

4. Проаналізувати, як ви сприймаєте чиєсь роздратування і виражаєте свій гнів, щоб упевнитися, що ви самі не реалізуєте у своїй поведінці пасивно-агресивний стиль.

Поради вчителям по роботі з дітьми агресивної поведінки

• 3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах — таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися і почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з'явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів.

• Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агресивні імпульси навіть тоді, коли інші зачіпають їхню особистість ("Битися недобре! Не зважай!"). Щоправда, ніхто не вчить не чути образ на свою адресу. Наслідок — час від часу в такої витриманої дитини відбувається сильний вилив емоцій. І якщо вона вже вдарить кривдника у такому стані, то не дивно, що це може призвести до його травмування. Тому, як співають у пісні, "честьдолжна бытьспасенамгновенно". Тоді буде набагато менше проблем.

• Агресивні вияви можна знімати за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, навчити дитину зосереджувати увагу в момент імпульсу на своїх руках і навмисне стискати кулаки з максимальним напруженням. Гіпернапруження обов'язково зміниться релаксацією м'язів. І якщо агресія не минає, то принаймні стає керованою.

• Добре допомагає агресивним дітям і психофізичне тренування. Навички виконання вправи "Левітація рук" дозволяють зменшити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою в кризових ситуаціях.

Правила покарання агресивних дітей та підлітків

• Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Понад те, воно має бути корисним. Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м'які, довірливі й нерішучі. Жодної "профілактики", жодних покарань, про всяк випадок.

• За один раз — одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу, а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там ідо трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує.

• Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.

• Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

• Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік.

• Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить.

Для підвищення мотивації учнів пропонується:

·       забезпечити в учнів відчуття просування вперед, переживання успіху в

діяльності, для чого необхідно правильно підбирати рівень складності завдань і заслужено оцінювати ре­зультат діяльності;

·       використовувати всі можливості навчаль­ного матеріалу для того, щоб

зацікавити учнів, ставити проблеми, активізувати самостійне мис­лення;

·       організувати співробітництво учнів на уроці, взаємодопомогу, позитивне

ставлення класу до предмета і навчання в цілому;

·       самому правильно формувати стосунки з учнями, бути зацікавленим у

їхніх успіхах, мати авторитет;

·       бачити індивідуальність кожного учня, мотивувати кожного, спираючись

на вже наявні в учня мотиви;

·       деяких учнів доводиться змушувати вчи­тися, постійно заохочувати чи

карати, залучати  батьків для спільного контролю.

Умови формування навчальної мотивації учнів:

·       створення умов для самопізнання;

·       розвиток уміння вступати в діалог з навколишнім світом;

·       удосконалювання способів здобування знань;

·       створення активного пізнавального діяльного середовища;

·       оволодіння контрольно-оцінними діями;

·       застосування методів теоретичного й творчого мислення;

·       формування культури розумової праці.

Як сприяти саморозвитку гімназистів

Пам’ятка для педагогів

1.     Оцінювати реальні можливості учнів, рівень їхньої підготовки.

Здійснювати індивідуальний підхід у керівництві саморозвитком.

2.     Кількісний та якісний аналіз рівня навчальних досягнень з кожної

предметної теми допоможе дати за необхідності рекомен­дації кожному учневі щодо корекції знань, стимулювати так звану ближню мету саморозвитку - ліквідацію прогалин.

3.     Учням, що мають утруднення в самостійному визначенні особистих

проблем, пропонувати чіткий алгоритм, ви­конання покрокових дій щодо корекції з наданням конкретних ре­комендацій: що саме потрібно вивчити, які джерела інформації при цьому можна використати, які практичні заняття, вправи, досліди, задачі, завдання виконати для розвитку вміння застосовувати набу­ті знання в стандартних і нестандартних ситуаціях.

4.     Учням з низь­кою готовністю до здійснення саморозвитку пізнавальної

діяльності необхідно надавати конкретнішу інформацію про можливості здій­снення діяльності, можливо, навіть вказувати на сторінки тих чи ін­ших джерел, які потрібно опрацювати. При цьому давати гімназистам можливість вибору завдань, способів діяльності з переліку запропо­нованих.

5.     Саморозвиток виникає тоді, коли учень на основі знань і вмінь,

отриманих у процесі навчання та виховання виявляє недостатність наявних знань для вирішення певної проблеми. Отже, необхідно створювати саме такі ситуації, які спонукають учня до самостійного пошуку вирішення проблем, розви­вають його ініціативу звернення до додаткових джерел пізнавальної інформації, формують його самостійність. Діяльність школярів переходить на рівень самоорганізації і саморегуляції.

6.     Проблему управління пізнавальною діяльністю учнів слід розв'язувати

так, щоб школяр був не об'єктом, а суб'єктом навчання і виховання.

СПІЛКУВАННЯ З ВАЖКИМИ БАТЬКАМИ. ЯК НЕ ДАТИ ЗАГНАТИ СЕБЕ В КУТ

Кожен учитель розуміє вираз "важкі батьки", тому що педагоги точно знають, що не тільки діти можуть бути важкими. Іноді мами і тата скандалять, іноді телефонують у такий час, коли і близькі люди зателефонувати не наважаться. Є такі батьки, які вимагають, щоб ви ставилися до їхньої дитині особливо уважно або ставили тільки високі бали. Як правильно поводитися вчителю, спілкуючись з батьками, які часом поводяться так , що їхня поведінка заводить у глухий кут? Розгляньмо кілька таких ситуацій і знайдемо для них гарні й правильні рішення.

Розгніваний тато практично вривається в клас або вчительську. Він гнівно вигукує різкі фрази, звертаючись до вас, можливо, навіть ображає вас або школу. Ви не очікували такого нападу, не розумієте, у чому справа. Як з гідністю обернути подібну ситуацію на свою користь? Справа відбувається при дітях? Головне завдання — відвести розгніваного батька подалі від дитячих очей і вух. Але що робити, якщо такий батько вас абсолютно не чує? Розмовляти варто тільки короткими фразами, спокійним, але в той же час досить гучним і впевненим голосом.

-  Пройдемо зі мною. Говорити ми будемо в іншому місці.

Або ось так:

-  Вийдемо звідси. Зараз ми підемо в учительську і там спокійно поговоримо.

Агресивні люди поводяться напористо, але вони не очікують від вас спокійної впевненості у від повідь. А що робити, якщо тато продовжує кип’ятитися, і ви не можете вивести його "з поля бою"? Різко поверніться спиною і йдіть геть.

Як правило, приголомшений нападник мимоволі буде змушений піти за вами. І тут вже позиції змінюються. Він бачить вашу спину, але не обличчя. У вас є час прийти до тями, а його позиція нападника перетворюється на залежну. Але от ви пішли від дітей і тепер вам необхідно брати ситуацію у свої руки. Якщо ви маєте справу з агресивним співрозмовником, то вибирайте правильне місце для переговорів. Не заганяйте себе в кут своїми руками. Ззаду у вас завжди повинен бути шлях до відступу. Тобто, якщо батько буде продовжувати наступати на вас, ззаду не повинна виявитися стіна або глухий кут.

Не займайте таку позицію, у якій ви будете сидіти, а батько стояти, нависаючи над вами. Позиції повинні бути "на рівних". Тому краще розмовляти стоячи. Потік негативу не припиняється, але ви не чуєте ніяких конструктивних запитань чи ідей? Тоді скористайтеся гарним прийомом: скажіть, що вам потрібно піти ненадовго. Цей прийом допомагає збентежити співрозмовника. Той втрачає ґрунт під ногами, адже ви йдете, і йому якийсь час буде просто ні на кого нападати. Коли ви повернетеся, його запал уже достатньо спаде, і можна переходити до конструктивної розмови, вести яку вже будете ви.

За час вашої відсутності ви зможете продумати свої  питання, які повинні бути чіткими і зрозумілими. Не варто говорити агресору, що з вами не можна розмовляти в такому тоні, що тут школа та ін. Краще сказати, що ви бачите, як він розгніваний і вам потрібно дізнатися причину. Але попросіть його припинити кричати і спокійно розповісти, у чому справа.

Маленький секрет: приходячи до школи, батько відчуває все те, що він переживав у дитинстві, коли був школярем. І якщо він раніше боявся вчителів, виступи біля дошки, повернення батьків зі зборів, то, змушений приходити до школи з приводу своєї дитини, він, уже дорослий, виливає свої старі образи на вчителів свого чада. Така дитяча позиція рідко буває конструктивною, тому не варто продовжувати бесіду занадто довго. І взагалі, якщо ви розумієте, що розмовляти з таким батьком вам занадто складно, ви спокійно можете покликати когось на допомогу — завуча, директора і навіть охоронця. Їхня присутність напевно заспокоїть розгніваного батька.

Батьки учнів телефонують вам у пізній час, незважаючи на вихідні та свята. Причому, розмови рідко бувають короткими. А вам ніяково сказати, що ви втомилися або вам потрібно робити сімейні справи.

Правила гри — ось що вам потрібно. І робити це варто на самому початку вашого знайомства з батьками. Ви берете новий клас. На першій зустрічі з батьками або на зборах закладаються основи ваших з ними стосунків. І саме тоді ви повинні розповісти їм про те, як буде вибудовуватися ваше спілкування: коли вони зможуть прийти до школи, щоб поставити вам питання про дитину, коли зможуть вам зателефонувати. Ось тут ви і повідомляєте, що телефонувати вам можна в будь-якийбудній день до 19 години (час, звичайно ж, ви встановлюєте самі, але межі не повинні бути занадто тривалими). Не дозволяйте батькам класу телефонувати вам занадто пізно. Ви повинні дати зрозуміти батькам, що готові завжди їх вислухати, зрозуміти і допомогти. Але ви так само повинні з перших хвилин спілкування показати батькам, що у вас є недоторканний час і витримати ту дистанцію, яка надалі не дасть їм турбувати вас вечорами.

Якщо ж деякі батьки все ж телефонують вам занадто пізно, то скористайтеся можливістю ще раз встановити межі вашого спілкування. Запитайте, що мама чи тато хотіли запитати, але не відповідайте на питання зразу, а домовтеся, що зателефонуєте завтра в робочий час. Будьте ввічливі, але тверді у своєму намірі не продовжувати розмову занадто довго. Дайте зрозуміти, що зараз поспішаєте, зайняті якоюсь важливою справою або відпочиваєте.

Але якщо вам не вдається згорнути розмову відразу і вона затягується на годину або навіть більше? Вам ніяково перервати співрозмовника, але ви не бачите можливості її закінчити, оскільки співрозмовник весь час говорить. Простий, хоча, можливо, не надто коректний спосіб — імітувати "обрив зв’язку". Ви можете перетелефонувати і продовжити розмову, але так ви перехопите ініціативу. Ви зможете сказати, що із задоволенням поспілкуєтеся зі співрозмовником в інший час, але не сьогодні. Будьте наполегливі і не попадайтеся на вудку любителя поговорити. Якомога швидше згортайте розмову і кладіть слухавку.

Що робити, якщо батьки звинувачують вас у недостатній якості викладання, у тому, що ви занадто погано вчите їхню дитину? Низький рівень знань, погані оцінки... Прикро?

Такі слова чути особливо прикро. Адже ви працюєте, не покладаючи рук, намагаєтеся допомогти і навчити кожну дитину. Розгубленість, образа — ось почуття, які відчуває вчитель у цей момент. І хочеться спростовувати слова батьків, довести, що це не так. Але ж подібні нападки найчастіше бувають результатом завищених вимог до дитини, бажанням бачити свою дитину найрозумнішою і найкращою. І це не стільки каміння у ваш город, скільки невпевненість у своїх батьківських силах, відчуття, що здібності дитини недостатньо гарні. Не завжди те, що кажуть батьки, і є істинним сенсом їхніх претензій. Переверніть ситуацію.

Для початку вислухайте батьків. Дозвольте їм виговоритися, при цьому ставте навідні запитання:

- Чому ви так думаєте?

- Як ви вважаєте, що саме не розуміє ваша дитина?

- Чи хочете ви прийти на урок, щоб подивитися, як проходить навчання?

Ваша відкритість завжди розташує до вас співрозмовників і скаже їм про те, що ви не згодні з їхньою думкою.

Деякі вчителі вважають, що "кращий спосіб захисту — напад". Вони звинувачують батьків у тому, що ті не виконують з дитиною домашні завдання, проводять з нею занадто мало часу. Але така розмова не буде конструктивною. Вам краще обмежитися короткою розповіддю і парою ілюстрацій до неї. Батьки позбавлені можливості побачити навчальний процес. Дозвольте їм бути присутніми на уроці. Поясніть батькам те, що вони можуть не зрозуміти. Розкажіть об’єктивно про здібності дитини, не забудьте знайти щось позитивне, адже якщо ви будете говорити лише про погане, то ваша розмова закінчиться ще гірше, ніж почалася. Покажіть дитячі зошити і прокоментуйте їх. Розкажіть, як оцінюєте роботи, чому саме так, на що батькам слід звернути увагу. Підкресліть, що ви — не противники, а союзники, одна команда, мета якої — дати дитині гарну освіту, підготувати її до життя, не забути про душевні якості.

Найголовніша формула успіху — знання, як спілкуватися з людьми. (Т. Рузвельт)

Найважче навчитися спільної мови. (А. Кумор)

Форми і стратегії завершення та вирішення конфліктів

1.     Помовчіть, зробивши паузу. Це допоможе вам обрати розумну тактику.

Час допомагає забути те, що нас дратує.

2.     В конфліктних ситуаціях дуже часто хочеться постояти за себе і дати

достойну відсіч. Тому ми так сильно переживаємо за те що говоримо  чи робимо в подібних ситуаціях. Але якщо ви попали в таку ситуацію спробуйте скористатися порадою психолога Сильвії Бурстин "не відповідай одразу – краще почекати і подивитися що буде далі".

3.     Не грайте гру "Хто винен?" Конфлікт, як правило є результатом цілої

серії подій. Це схоже на ефект доміно. В кінцевому результаті не можна винуватити тільки одну людину. Спочатку стається одне,  потім друге, потім третє. В кінцевому результаті стається те що стається.

4.     Не піддавайтеся настрою іншої людини.

5.     Злість руйнує ваш розум. У стані злості неможливо конструктивно

думати і шукати креативне рішення виходу із складної ситуації.

6.     Вчитель з медитації Норман Фішер стверджує: що б з нами не

відбувалося, головною проблемою в конфліктних ситуаціях є наша злість. Вона створює хмару емоцій, яка заважає дати врівноважену  і переконливу відповідь. Попрацюйте над собою: промедитуйте, зробіть гімнастику, прогуляйтеся на свіжому повітрі – дайте собі можливість відволіктися від проблеми. Робіть що завгодно, але перш ніж розбиратися з кимось, розберіться самі з собою.

7.     Не старайтеся зрозуміти дії іншої людини. Спитайте себе, якби інша

людина спробувала зрозуміти про що ви зараз думаєте або чому ви робите зараз те що робите, наскільки  близькими до правди були б його догадки? Ніхто крім вас не знає, що відбувається у вашій голові. Так навіщо старатися зрозуміти те про що думає твій співрозмовник? Скоріше всього ви будете неправі, а це значить, що ви надарма витратите час.

8.     Ваші думки це ще не факт. Наше тіло гостро переживає наші емоції –

страх, напругу, тривогу чи стрес. Ми відчуваємо емоції на фізичному рівні і часто сприймаємо свої відчуття, як підтвердження того, що наші думки – це факт. "Невже я б почував себе так погано, якби не бук правий?" Тібетський вчитель Цокньі  Рінпоче в ситуації, коли нас охоплює тривога, покаяння, страх чи злість, радить пам’ятати, що емоційний і фізичний стан, які ми переживаємо "реальні, але неправдиві".

9.     Як ви можете використати цю ситуацію для особистісного росту?

Психолог Тара Бреч стверджує, що зациклюючись на злості , ображаючись на чиїсь слова чи дії, засуджуючи співрозмовника  ми поповнюємо свій особистий запас страждань. Ситуація + наша реакція = страждання.  Розбираючись зі своїми почуттями і запитуючи чому нас так сильно зачіпає та чи інша ситуація і що ці почуття говорять про нас самих – це чудовий час дізнатись про себе щось нове. Ситуація + роздуми + мисленєва присутність "тут і тепер" = внутрішній ріст.

10. Ніколи не дозволяйте іншим збити себе з толку, навіть самому собі.

11. Те що було, те минуло. Згадуючи про минуле ми часто стараємося

зрозуміти , що можна було зробити інакше, щоб попередити конфлікт і його неприємні наслідки, але те що було вчора, воно залишається в минулому, а в минулому ми нічого змінити не можемо.

12. Навчіться пробачати заради власного блага. Психолог Джек Корнфілд

радить "Не вартує бути вірним своїм стражданням". Ми дуже вірні своїм переживанням і думкам про все погане, що з нами відбувалось. Так це було, так це жахливо, але невже це єдине, що формує вас як особистість? Ми пробачаємо інших заради того, щоб звільнитися від особистих страждань, перестати триматися за минуле і жити далі.

13. Зробіть півтора хвилинну перерву. Щоб звільнити розум, потрібно

розірвати хід своїх думок. Нейропсихіатр Ден Сігал стверджує, що "за 90 секунд емоція піднімається  і спадає, як хвиля біля берега" Тому людині потрібно 90 секунд, щоб вийти з будь-якого стану. За 90 секунд спробуйте вдихнути і видихнути 15 разів – щоб не думати про людину або ситуацію, яка вас роздратувала. Це допоможе розірвати міцне коло – і разом з ним владу, яку мають над вами ваші негативні емоції

14. Відповідайте кривднику добром.

15. Пам’ятайте, що краще зосереджуватись не на грозі, а квітах, які

з’являться завдяки їй.

16. Не навчайте дітей так, як навчали вас,вони народилися в інші часи...

17. Сучасні учні - не гірші й не кращі  за тих школярів, яких ми недавно

вчили…вони просто інші…

Дослідження, проведені психологами Гарвардського університету, показали, що успіх на 85 % залежить від особистісних якостей, правильного вибору лінії поведінки, і лише на 15 % визначається наявними знаннями

Психологічні вимоги до уроку:

1.     Організувати й здійснити сприймання, усвідомлення, запам’ятовування

та осмислення навчальної інформації.

2.     Розвивати довільну й післядовільну увагу учнів, зосереджувати її на

найскладніших і найвідповідальніших моментах (поняттях, правилах, законах).

3.     Застосовувати мнемонічні прийоми (механічні й смислові)

запам’ятовування під час занять, тренування вмінь на уроці, а також виконання домашніх завдань.

4.     Сприяти розумовому вихованню та самовихованню особистості під час

навчання.

Для підвищення мотивації до навчання:

·       забезпечити в учнів відчуття просування вперед, переживання успіху в

діяльності, для чого необхідно правильно підбирати рівень складності завдань і заслужено оцінювати результат діяльності, коментуючи їх;

·       використовувати всі можливості навчального матеріалу для того, щоб

зацікавити учнів, ставити проблеми, активізувати самостійне мислення;

·       організовувати співробітництво учнів на уроці, взаємодопомогу,

позитивне ставлення класу до предмета й навчання в цілому;

·       самому правильно формувати стосунки з учнями, бути зацікавленим у

їхніх успіхах, мати авторитет;

·       бачити індивідуальність кожного учня, мотивувати кожного, спираючись

на вже наявні в учня мотиви.

Для підвищення ефективності уроку:

1.     Зробіть мету уроку метою учнів.

2.     Формулюйте мету, орієнтуючись на потреби й інтереси учнів.

3.     Серйозно ставтеся до організації уроку.

4.     Орієнтуйте учнів на самооцінку діяльності.

5.     Запитуйте в учня: "Ти задоволений результатом?", кажіть замість оцінки:

"Ти добре впорався з роботою".

6.     Якнайчастіше ставте учнів у ситуацію вибору.

7.     Зробіть ситуацію успіху досяжною для кожного учня. Вибирайте такі

завдання, під час виконання яких учні частіше досягають успіхів, ніж невдач.

8.     Практикуйте роботу в групах, парах.

9.     Після вивчення складного матеріалу попросіть учнів перевірити себе в

засвоєнні нового матеріалу, пояснюючи його одне одному.

10. Пропонуйте дітям заздалегідь придумати питання для однокласників і

ставити їх на уроці.

11. Дозволяйте й підтримуйте роботу в парах за зразком "устигаючий і

відстаючий учні".

12. Щоб запобігти порушенню дисципліни на уроці, створіть умови для

підвищення якості знань учнів та їхньої самоповаги.

13. Учіть позитивного ставлення до себе.

14. Обговорюючи провину учня, говоріть тільки про те, що трапилося, не

наклеюйте ярлика: "Ти, як завжди…"

15. Не підсилюйте напруження ситуації.

16. Контролюйте свої негативні емоції.

17. Не дозволяйте собі спалахів агресії, таких як лемент, приниження,

сварка.

18. Не обговорюйте ситуацію в стані збудження, дайте "охолонути" собі й

учню.

19. Проводьте час від часу загальні дискусії про порушення поведінки, щоб

пояснити, що є прийнятним у певних ситуаціях, а що - ні.

20. Враховуйте вікові особливості учнів у розвитку їх особистості та

пізнавальної сфери.

21. Не поважайте менше тих учнів, які мають низькі результати з вашого

предмета. Може, їм просто не подобається та наука, яку ви викладаєте. Можливо, не мають часу на досягнення високих показників, бо беруть постійну участь у конкурсах і олімпіадах з інших предметів.

22. Якщо ви отримуєте задоволення від своїх уроків, стилю, - ви не дарма

здійснюєте педагогічну діяльність.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ ДІТЬМИ

Завдання психологічної служби системи осві­ти України полягає в сприянні повноцінному особистісному й інтелектуальному розвитку дітей на кожному віковому етапі, у створенні умов для фор­мування в них мотивації до самовиховання і само­розвитку; у забезпеченні індивідуального підходу до кожної дитини, у профілактиці і корекції від­хилень в інтелектуальному й особистісному розви­тку дитини. Виконуючи ці завдання, практичний
психолог здійснює психологічний супровід учнів, що і є основним змістом превентивної роботи з по­долання проблем девіантної поведінки школярів.

Девіантна поведінка — це поведінка з відхи­леннями. Психологи розглядають девіантність як поведінку, що перебуває на межі правової та деліквентної (кримінальної, що має ознаки злочину). Дітей, яким притаманні відхилення поведінкових реакцій, називають по-різному: недисципліновані, педагогічно або соціально занедбані, важкі діти, важковиховувані, схильні до правопорушень, девіантні підлітки тощо. Ці терміни найчастіше ви­користовують як синоніми.

Максимова виділяє типи важковиховуваності залежно від соціальної дезадаптації підліт­ків, які чинять опір педагогічним впливам:

•    несформованість особистісних структур, низь­кий рівень моральних уявлень і соціально при­йнятних навичок поведінки (педагогічно зане­дбані діти);

•    особливості розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність тощо);

•    невмілі виховні впливи (помилкова або ситуа­тивна важковиховуваність);

•    функціональні новоутворення особистості (власне важковиховуваність).

І. Фурманов формування негативних форм поведінки в дітей пов'язує зі стилями сімейного виховання:

•    емоційне відторгнення (на кшталт Попе­люшки);

•    "гіпопротекція" (дитина належить сама собі);

•   панівна гіперпротекція (надто велика увагабатьків і позбавлення дитини самостійності).

Існує багато інших спроб класифікації важковиховуваності. Ці знання необхідні практичним психологам для розуміння механізмів походжен­ня, появи відхилень у поведінці школярів, пере­думов і причин девіантності.

Кожному девіантному підлітку властивий свій набір відхилень у поведінці: пропуски уроків, фі­зичне насильство над однолітками, грубість у спіл­куванні, ворожість до людей, нехтування обов'яз­ками, агресивна протидія педагогічним вимогам, недовіра до батьків та вчителів, завищена само­оцінка та рівень домагань. Практичному шкіль­ному психологу важливо дослідити їхній генезис, тобто дати відповіді на запитання: «звідки?», «чому?». Лише тоді можна вирішувати завдання профілактики, діагностики, консультування і ко­рекції, але слід пам'ятати, що причини порушень поведінки завжди складні і здебільшого постають у взаємозв'язку біологічних і соціальних факторів.

Причини відхилень поведінки можуть бути різ­номанітними: деформації в розвитку і задоволен­ні потреб, моральних переконань; безвідповідаль­ність, відсутність почуття обов'язку; нездатність приймати самостійні рішення й підтверджувати слова ділом, психічні патології, а також уперед­жене оцінне ставлення, нещирість, лукавство, цинізм оточення, їхня душевна глухота й сліпота тощо. Однією з причин є особливість підліткового віку, адже на межі10-12 років, особливо під час переходу в 5-6 клас, у школярів з уповільненим темпом сприйняття і мислення поступово зникає інтерес до навчання, вони стають неуважними, сприймають заняття як форму примусу. За цих умов починає зароджуватись відчуженість та не­приязнь учня до вчителя, до школи. Зростає озло­бленість, егоїзм, брехливість, грубість, упертість. До того ж виявляється, що переважна більшість батьків таких учнів не може розібратися в цьому психологічно складному періоді й у результаті ви­никає криза. Незабаром такі учні стають зайвими  у класі, і боротися за їхню долю, стати помічни­ком і порадником здатен не кожний вчитель. Саме в цьому випадку дітям може прийти на допомогу психолог.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНА ДІАГНОСТИКА ВАЖКОВИХОВУВАНИХ ДІТЕЙ

Комплексне вивчення причин виникнення відхилень у поведінці, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів, одночасна робота з подолання недоліків сімейного та педагогічного виховання диктує необхідність розробити систему заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу.

Які ж діагностичні методики прийдуть на допо­могу практичному психологу та соціальному педа­гогу із цього питання? Блок таких діагностичних методик доволі різноманітний. Для діагностичних цілей можуть бути використані і загальні методи­ки, і спеціальні тести, і їх поєднання. Пропонує­мо використовувати в роботі різноманітні моделі діагностики. Для виявлення важковиховуваності учня ми рекомендуємо методику В. М. Оржеховської, яку можна використову­вати для початкової спільної роботи практично­го психолога,  та класного керівника.

Для роботи з важковиховуваними дітьми доцільно  використовувати патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) А. Лічко, який виділяє 11 типів акцентуацій ха­рактеру. Спрощений та більш доступний у роботі для діагностики акцентуацій особистості є опиту­вальник X. Шмішека, в основу якого покладено концепцію "акцентуацій особистості" К. Леонгарда. Окрім того, багатофакторний опитуваль­ник особистості Р. Кеттела — тест практичний та універсальний — дає багатоаспектну інформацію про особистість. Продуктивним є і тест «ВВНД» (властивості вищої нервової діяльності), що його успішно використовують психологи вже понад 15 років.

Для спостережень за важковиховуваними мож­на використовувати карту спостережень Д. Скотта ("Робоча книга шкільного психолога" І. В. Дубровіної), в діагностичній роботі зі школярами психолог може отримати інформацію про важковиховуваного учня, використавши  проективний тест М. Люшера, ексцрес-діагностику характеро­логічних особливостей учня, шкалу самооцінки  С. Спілбергера (особиста та ситуативна тривож­ність), тест шкільної тривожності Філіпса, мето­дику Дембо-Рубінштейна (модифікація А. М. Прихожан) оцінювання школярами особистих якостей, результати соціометрії, за потребою — методику дослідження показників і форм агресії А. Басса,    А. Дарки.

Для з'ясування типу темпераменту можна ви­користати опитувальник Г. Айзенка або теппінг-тест; для визначення типу реагування в конфлікт­ній ситуації — тест фрустрації С. Розенцвейга. Цікаво, що підлітки, яких вважають важковихо­вуваними, дуже відрізняються за спрямованістю стереотипної реакції на конфліктну ситуацію. Одні з них виявляють екстернальність, а інші — інтернальність. Буває й так, що дитина байдужа або займає позицію компромісу. У будь-якому ви­падку різні типи реакції дитини є значущими для психолога.

Інформативною для психолога є діагностика вад особистісного розвитку (ДВОР) — опитуваль­ник для дітей 9-11 років. Анкетування (90 за­питань) дає можливість психологу визначити рі­вень тривожності, імпульсивності, агресивності, схильності до нечесної поведінки, асоціальності, замкнутості, невпевненості, екстернальності та ес­тетичної нечутливості. Слід відзначити, що орга­нізація процесу проведення анкетування має дуже важливе значення, тому що чесність відповідей безпосередньо залежить від довірливого контакту, який зуміє встановити психолог із дітьми. Валідність діагностики підтверджується багаторічним досвідом її використання.

Проективні тести мають низку переваг, зо­крема в   тому, що діти сприймають їх як гру й не усвідомлюють мети дослідження, натомість це дає можливість одержувати не очікуваний результат, а істинний, тобто прочинити двері у світ особистісних проблем, що не завжди доступно вербаль­ним методикам. Діагностика характерологічних якостей особистості за допомогою проективних методик: "Дім, дерево, людина", "Малюнок сім'ї", "Неіснуюча тварина" є доволі інформативною, проте потребує теоретичної підготовки психолога та достатнього практичного досвіду роботи з тес­тами.

КОРЕКЦІЙНА РОБОТА   З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ ДІТЬМИ

Високий   професіоналізм   психолога   необ­хідний   і  для   проведення  корекційної  роботи   з важковиховуваними підлітками, яка має перед­бачати і забезпечувати формування та оптимальне функціонування відповідних психологічних меха­нізмів. Г. Ейдеміллер та В. Юстицький виділяють три основні завдання, які психолог повинен вико­нувати в ході психокорекційної роботи з акценту-йованими підлітками:

•    сприяти розпізнаванню підлітком важких для нього ситуацій;

•    навчити аналізувати їх;

•    виробити алгоритми поведінки людини у кри­тичних для неї ситуаціях.

Мета психокорекційної роботи з учнями: пере­творення соціальних норм поведінки, формування почуття відповідальності, вимогливості до себе, адекватної оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей, тобто критеріїв оцінної діяльності.

Тренінги на вироблення комунікативних на­вичок, емпатійних здібностей тощо ґрунтуються на творчій співпраці психолога та дітей. Для різ­них вікових груп можна використати різноманіт­ні методики, психотехніки та вправи, апробовані варіанти практичних занять, що їх пропонують професійна періодика, методичні посібники та мо­нографії. Знову ж, від психолога залежить ство­рення позитивної мотивації, зняття емоційного напруження, створення атмосфери "захищенос­ті", взаємної довіри у групі; зацікавленості дітей у заняттях, вироблення навичок ауторелаксації. Психологічним результатом корекційної роботи є поліпшення поведінки дітей не тільки за умов контролю, а й тоді, коли він відсутній, тобто коли "працюють" навички самоконтролю.

Вчинок дитини — досвід її самостійної пове­дінки — має внутрішній мотиваційний зміст. Ви­моги вчителя, батьків не діють на підлітка, тому що він внутрішньо не сприймає ці вимоги. Най­імовірніше, він не буде їх виконувати, або ж вико­нає формально, оскільки вони можуть викликати лише опір або протест. Зовнішні причини діють лише через внутрішні умови, через психічний стан суб'єкта, через його думки і почуття.

Важливою умовою успіху в подоланні девіантності є бажання дитини змінити саму себе, що є передумовою цілеспрямованих позитивних суб'єктивних новоутворень. Самосвідомість — усвідомлення себе як людини — необхідна умова саморегуляції, тобто управління своєю поведінкою. Одним із найважливіших компонентів структури самосвідомості є самооцінка, об'єкти якої є різно­манітними — предметна діяльність, її результати,  поведінка, розумові та фізичні якості, здібності, риси характеру — узагальнений «Я-образ» . Най­важливіший параметр самооцінки — її адекват­ність.

ПРОСВІТНИЦЬКА ТА ПРОФІЛАКТИЧНА РОБОТА

Профілактику адиктивної поведінки (поведін­ки, обтяженої  залежністю- зловживанням алко­голю, тютюнопалінням та ін.) необхідно починати з молодших класів. Такі методи, як бесіда, рольова гра, анкетне опитування, вправи на розвиток емпа­тійних здібностей, адекватного оцінного ставлення до героїв повчальних історій та орієнтації на здоро­вий спосіб життя закріплюють навички позитивної соціальної адаптації дитини, особливо коли робота пролонгована в середніх та старших класах. Діти вчаться не перейматися атрибутикою дорослості: вживанням алкогольних напоїв, палінням, в дея­ких випадках нейтралізується вплив негативних референтних груп та неблагополучних сімей.

Сім'я — основний інститут виховання дітей. Зразки поведінки діти переймають від своїх бать­ків, але ж батьки визначають і норми оцінюван­ня поведінки. Зрозуміло, чому діти часто живуть у «королівстві кривих дзеркал», яке пронизане подвійною, а то й потрійною мораллю. Діти час­то грають ролі своїх батьків, тому дуже важли­во запобігти закріпленню дезадаптивних форм поведінки дитини шляхом психокорекційної та консультативної роботи не тільки з дітьми, а й з батьками.

Форми просвітницької, профілактичної, ко­рекційної роботи з батьками учнів різноманітні: лекції, рольові ігри, тренінги, практикуми, міні-тести. Тренінги батьківської ефективності, на яких батькам випадає нагода дізнатись про скла­дові батьківської любові, першооснови сімейного виховання, де вони мають змогу розв'язувати пси­хологічні завдання з метою уникнення сімейних конфліктів та засвоїти алгоритми адекватних поведінкових реакцій на вчинки дітей, поліпшують атмосферу сімейного спілкування.    -

Найважливіше, чого може досягти психолог у роботі з батьками, — розуміння й усвідомлення ними власних недоліків і зацікавленості в їх подо­ланні. Індивідуальна консультаційна та корекцій-на робота з батьками девіантних підлітків передба­чає коректно, без втручання в сімейні справи, до­лати батьківську імпульсивність та інші вади для поліпшення міжособистісних стосунків у сім'ї, запобігання делінквентній поведінці дітей.

Одне з головних завдань психолога — досяг­нення позитивних результатів профілактики, ко­рекції девіантної поведінки учнів, здійснення пси­хологічної підтримки вчителя, адже часто він, не бажаючи того, провокує відхилення в поведінці дитини.

Діяльність педагога накладає відбиток на його особистість. Для роботи вчителя характерне яви­ще професійної деформації. Негативні її прояви: нервові та серцево-судинні захворювання, звичка до менторства, бажання всіх повчати, звуження кругозору до рівня інтересу вихованців, усталені стереотипи ставлення до учнів, особливо негативне ставлення до "незручних" — девіантних — шко­лярів.

Важковиховувані учні стають об'єктами без­кінечних повчань. Взаємне неприйняття позицій вихователя та вихованця, прірва нерозуміння по­роджують конфлікти, а інколи є однією з причин соціальної дезадаптації.

Завдання психолога — знизити рівень профе­сійної деформації, гуманізувати, зробити більш гармонійними взаємини вихователя та вихован­ців. Допомогти в розв'язанні цієї проблеми можуть тренінги педагогічної ефективності, які дають змо­гу осягнути сутність педагогічної рефлексії, роз­вивати емпатію вчителя, сприяють оволодінню методами вирішення завдань для практичної ро­боти із самовдосконалення особистості, вправами на розвиток умінь аналізувати взаємини з учнями та прийомами самопізнання й психологічного за­хисту.

Психокорекційна індивідуальна робота з учи­телем необхідна тоді, коли саме він може відігра­ти головну роль у перевихованні, або ж коли він є першопричиною девіантної поведінки учня (на­приклад, низька якість викладання, нерозуміння дитини, неприязнь до учня, негативна оцінка не вчинку, а особистості дитини загалом, організація негативної оцінки учня класом, недовіра до учня, авторитаризм, формалізм). Завоювання довіри де­віантних підлітків педагоги інколи вважають не­потрібним.

У процесі індивідуальних психологічних кон­сультацій психологу вдається долати неприязнь між учнем і вчителем. Навчання учня покращу­ється, спілкування вчителя й учня набуває ознак доброзичливості, взаєморозуміння, і навіть дося­гається захоплення учня вчителем. Усього лише в період адаптації вчитель був надто суворим і вимогливим. Вчасне, а головне — "непомітне" втручання психолога створює ситуацію, яка зу­мовила потребу в діловому, а потім  і  в  особистому     спілкуванні, а вимоги вчителя стали доступними, обґрунтованими, справедливими, послідовними, принциповими.

ДІЛОВА ДОКУМЕНТАЦІЯ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА  В РОБОТІ   З   ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ  ДІТЬМИ

Аспекти роботи соціально-психологічної служ­би школи з важковиховуваними учнями потрібно систематично розглядати на педрадах школи, ра­дах профілактики школи, методоб'єднаннях клас­них керівників, малих педрадах. Такими аспекта­ми є:

•    причини виникнення важковиховуваності уч­нів та форми її виявлення;

•    індивідуально-психологічні та вікові особли­вості особистості;

•    взаємодія школи та сім'ї в подоланні важко­виховуваності;

•    індивідуальний підхід до важковиховуваних;

•    особливості організації навчальної діяльності, шляхи виховання стійкого інтересу до знань;

•    особливості підліткового віку й педагогічна за­недбаність учнів;

•    залучення важковиховуваних до різних видів діяльності;

•    організація спілкування учнів у класному ко­лективі.

Уся робота практичного психолога та соціаль­ного педагога з важковиховуваними дітьми пови­нна бути системною, тоді можна очікувати пози­тивних результатів.

Яка ж система роботи з важковиховуваними?

1. Виявлення дітей, які мають труднощі в на­вчанні, проблеми в поведінці, ознаки емоцій­них розладів.

2. Визначення причин труднощів учнів "групи ризику", діагностика важковиховуваних.

3. Корекційно-відновлювальна і розвивальна ро­бота (індивідуальна і групова).

4. Робота з педколективом школи.

5. Робота із сім'ями важковиховуваних дітей (консультації, виступи, відвідування, тренін­ги тощо).

6. Взаємодія з адміністрацією школи із цього пи­тання (рада профілактики, малі педради).

7. Взаємодія з інспекцією у справах неповноліт­ніх, соціальною службою для молоді.

Робота психолога та соціального педагога має бути відповідно оформлена і зафіксована. Пропо­нуємо перелік ділової документації для роботи практичного психолога та соціального педагога з важковиховуваними дітьми.

1. Загальний план роботи практичного психоло­га (соціального педагога) з важковиховувани­ми дітьми.

2. Список важковиховуваних дітей і учнів "групи ризику", затверджений директором школи.

3. Індивідуальна картка важковиховуваного учня  індивідуальна картка соціально-педагогіч­ного супроводу.

4. Індивідуальний план роботи з важковиховуваним учнем.

5. Результати індивідуальної психодіагностики з важковиховуваним (№ з/п, дата проведення, назва методики, результат, висновки та реко­мендації), бланк, який заповнює дитина.

6. Облік проведеної роботи з важковиховуваним учнем (№ з/п, дата, зміст, результат, висновки та рекомендації).

7. Записи про проведену роботу з важковихову­ваними учнями мають бути також відобра­жені в журналах: щоденного обліку роботи, корекційно-відновлювальної та розвивальної роботи, протоколах індивідуальних та групових консультацій (для батьків, учнів та вчителів).

8. Папка з психодіагностичними, корекційно-відновлювальними та розвивальними матеріа­лами, яка постійно поповнюється.

9. Просвітницькі матеріали.

10. Для соціальних педагогів  —  акт обстежен­ня матеріально-побутових умов проживання дитини, соціальний паспорт класу (код 0,5-важковиховуваність   дитини,    девіантність), соціальний паспорт навчального закладу, об­лікова картка сім'ї дитини, щодо якої здій­снюють соціальний супровід. Ефективність роботи психолога і соціального пе­дагога з важковиховуваними дітьми полягає в нала­годженні з дитиною, батьком, учителем позитивної, емоційно-насиченої атмосфери взаємин, яка дава­ла б можливість дитині підвищувати її самоповагу, сприяла відчуттю нею радості власних можливостей та досягнень. Обов'язково потрібно пам'ятати аксіому психологічного супроводу: індивідуальне життя лю­дини самоцінне, унікальне, повинно бути позбавлене насильства. Кожну дитину необхідно знати, розуміти, допомагати їй, сприяти й радіти її успіхові, а дитини, в якої є проблеми, це стосується в першу чергу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.                                                                            Важковиховуваність: сутність, причини, реабілітація: Методологічний

посібник для соціальних педагогів та практичних психологів освітніх закладів /За заг.ред. О.М.Полякової. - Суми: СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2007. - 344с.

2.                                                                            Колесіна Т. Є. Рання профілактика відхилень у поведінці учнів

/Т. Є. Колесіна // Проблеми спільної роботи комісії у справах неповнолітніх та органів освіти України: зб. наук.-метод. ст . - К.: Академпрес, 1994. - С. 81 - 85.

3.                                                                            Туріщева Л.В. 101 схема й таблиця. На допомогу шкільному психологу. - Х.:

Вид. група "Основа", 2010. - 94, [2] с. - (Серія "Золота педагогічна скарбниця")

4.                                                                            В.П. Шпак, В.М. Шпак Первинні і вторинні причини порушень поведінки

важковиховуваних дітей як проблема реабілітаційної педагогіки/ В.П. Шпак, В.М. Шпак// - С. 143 - 148.

ДЛЯ НОТАТОК

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________